Словник- довідник з образотворчого мистецтва

Абрис (від нім. — нарис, план) — обрис предмета, нанесений за допомогою ліній; а також лінійний (контурний) малюнок допоміж­ного характеру, виконаний у процесі роботи художника над кольо­ровою літографією. Близький за змістом до поняття контур.

Абстракціонізм (від латин. — віддалення) — напрям обра­зотворчого мистецтва 20 ст., послідовники якого вибудовують свої твори виключно із формальних елементів: лінія, кольорова пляма, відхилена конфігурація. Як програмний напрям живопису, графіки та скульптури виник на початку 10-х рр. 20 ст. одночасно в декількох країнах Європи. Його визнаними основоположниками є російські художники Василь Кандінський та Казимир Малевич, голландець Піт Мондріан, француз Робер Делоне, чех Франтішек Купка. Цей напрям має дві лінії: геометричний абстракціонізм, що будується на правильних, чітко окреслених конфігураціях, і ліричний, в якому композиція створюється із вільних форм. Офіційно не визнаний за радянських часів, абстракціонізм продовжив свій розвиток в Ук­раїні у 90-х рр. 20 ст.

Авангардизм (від франц. — передовий загін) — узагальнена назва художніх напрямів європейського мистецтва 1905—1930-х рр. (фовізм, кубізм, абстракціонізм, експресіонізм, дадаїзм, сюрреалізм, футуризм) і повоєнного часу (неоавангардизм). Для всіх напрямів авангардизму характерне прагнення до експерименту й переосмис­лювання значення форми і змісту та завдань мистецтва. Авангар­дисти намагаються звільнитися від форми та проповідують свободу художнього вираження.

Автолітографія (від грец. — сам, камінь і малюю) — спосіб ви­готовлення художньої літографії, при якому художник працює над твором безпосередньо на самому камені (іноді на цинковій або алю­мінієвій пластинці); а також твір графіки, виконаний у цій техніці.

Автопортрет — портрет художника, виконаний ним самим. Особливий різновид портретного жанру. Автопортрет виконується за допомогою дзеркала або системи дзеркал і виражає оцінку худож­ником своєї особистості, її ролі й місця у світі та суспільстві, своїх творчих принципів.

Автотипія (від грец. — сам і відбиток) — поліграфічний спосіб відтворення півтонових зображень, при якому сітчастий негатив копіюють на цинкову пластинку, яку потім травлять азотною кис­лотою, створюючи кліше; а також відбиток з такого кліше.

Агітаційне мистецтво — сукупність видів образотворчого мистецтва, які містять політичні ідеї, виражені в лаконічній, ак­тивно діючій формі (плакат, карикатура, лубок та ін.). Агітаційне мистецтво здатне оперативно відгукуватись на події політичного життя країни.

Аерограф (від грец. — повітря і пишу) — пневматичний прилад для тонкого розпилювання рідких фарб; дає можливість рівномірно покривати площі довільних розмірів, а також м'яко переходити від найнасиченішого тону до ледьпомітного.

Академізм (від імені грецького міфічного героя Академа) — в об­разотворчому мистецтві напрям, що склався в художніх академіях 16—19 ст. Він наслідував формальні риси мистецтва античної й рене­сансної епох, відображав умовні ідеалізовані образи. Академізм за­родився в Італії у другій половині 16 ст., з появою академії мистецтв за короткий час набув поширення в багатьох країнах Європи. Серед його представників такі відомі художники, як Д. Енгр (Франція), А. Канова (Італія), Ф. Бруні (Росія) та ін. Вплив ідеалістичної есте­тики академізму позначився і на розвитку українського мистецтва другої половини 19 — початку 20 ст. У 20 ст. академізм проявився в оновлених формах неокласицизму.

Акварель (від латин. — вода) — водяні фарби, художній ма­теріал для живопису. Набула широкого застосування з початку 15 ст. в Європі. У 18 ст. поширюється в Росії та Україні в пейзажному живопису. До пігменту акварельних фарб додають великий процент клеючої речовини (рослинний клей з домішками меду, цукру, глі­церину). Акварель буває тверда — в плитках, напівм'яка — у фар­форових мисочках, м'яка — в тюбиках.

Акватинта (від італ. — офорт і забарвлений, тонований) — руч­ний спосіб виготовлення друкованої форми у вигляді заглибленої гравюри на металі.

Акватипія (від латин. — вода і грец. — відбиток) — полігра­фічне відтворення малюнків водяними (знежиреними) фарбами; відтінки зображеного нагадують акварель.

Акротерій (від грец. — вершина, виступ, шпиль) — первіс­но конструктивний, пізніше — суто декоративний елемент, що завершував фронтон грецького храму на всіх трьох кутах. Акро­терій — скульптурна прикраса над кутами фронтону архітектурної споруди.

Ала прима (італ. — з першого разу) — художній прийом живо­пису, коли картина пишеться без попереднього пропису та підма­льовку за один сеанс. Твори, написані в такій техніці, характери­зуються своєю безпосередністю.

Альфреско (італ. — сирим способом по сирому) — основний технічний різновид фрескового живопису, що виконується на свіжій вогкій вапняній штукатурці.

Ампір (від франц. — імперія) — стильовий напрям в архітектурі й мистецтві початку 19 ст. Ампір розвинувся в руслі класицизму і фактично завершив його еволюцію. Склався у Франції напри­кінці 18 ст., особливого розвитку набув в епоху імперії Наполеона І. Для ампіру характерні суворість і ясність форм, стилізація під давньоєгипетське та давньоримське мистецтво (масивні геометричні об'єми, крилаті сфінкси тощо).

Анатомічний малюнок — вид навчального малюнка, де зоб­ражуються м'язи, суглоби та інші пластичні властивості людського тіла.

Андеграунд (англ. — той, що перебуває під землею) — напрям у мистецтві,що виступає врозріз з його традиційними канонами, не­офіційне мистецтво. Полягає в демонструванні художниками своїх творів під відкритим небом чи в підземних переходах. Цей напрям об'єднував художників радянського періоду 1960—1980-х рр., що були в опозиції до офіційного соціалістичного реалізму (Е. Неізвєст-ний, О. Рабін,                І. Кабаков, В. Янкелевський, В. Немухін, Б. Свєшніков, М. Шимякін, В. Комар та А. Меламід).

Анімалістичний (від латин. — тварина) жанр — різновид обра­зотворчого мистецтва; зображення тварин у живопису, скульптурі, графіці.

Антаблемент (від франц. — стіл, дошка) — верхня частина будівлі, розміщена на колонах, складовий елемент архітектурного ордеру. Антаблемент розчленовується на нижню несучу частину — архітрав, середню горизонтальну — фриз і верхню — карниз.

Античне мистецтво — мистецтво високорозвинених рабов­ласницьких суспільств Середземномор'я та Передньої Азії в 1 тис. до н. є. (Греція та елліністичні держави, Римська республіка) і в першій половині 1 тис. н. є. (Римська імперія). Основою античного мистецтва є греко-римська міфологія.

Анфас (франц., букв. — в обличчя) — зображення постаті лю­дини обличчям до глядача.

Аплікація (від латин. — прикладання) — спосіб створення зоб­ражень або орнаментів шляхом наклеювання або нашивання на основу (папір, картон, тканину) різнокольорових шматочків паперу чи тканини. Характерними особливостями аплікації є декоратив­ність, плоскістність, узагальнення силуетів та плям.

Арка (від латин. — дуга) — простір між двома опорами (стовпа­ми, колонами, пілонами). Відома ще за часів архітектури Стародав­нього Сходу (111 тис.                       до н. є.).

Аркада (франц. — склепіння) — ряд арок, які спираються на колони (галерея з арок).

Архітектоніка (від грец. — будівельне мистецтво) — загальний план побудови художнього твору, принциповий взаємозв'язок його частин.

Архітектура (від грец. — будівничий) — вид образотворчого мистецтва; мистецтво будувати будівлі та комплекси (ансамблі). В архітектурі поєднуються технічні (функціональність, конструк­тивність) і художні (естетичні) аспекти.

Асекко (італ. — по сухому) — технічний різновид фрескового живопису, що виконується на твердій сухій вапняній штука­турці.

Асиметрія (грец. — неспівмірність, невідповідність) — від­сутність або порушення симетрії, несиметричність, нерозмірність; один із різновидів композиції, коли її елементи мають нерівнозначні функції.

Атлант — опора у вигляді декоративної скульптурної чолові­чої статуї. Відома ще за часів античності. Назва походить від імені античного героя Атланта — титана, який за наказом Зевса тримав на собі небо.

Ахроматичний (грец. — безбарвний) колір — колір, який не має кольорового тону, а тільки світловий, тобто білий, сірий, чорний.

Багет (від франц. — паличка) — різьблена або пофарбована планка для виготовлення рамок для картин та оздоблення стін.

Базиліка (від грец. — царський дім, палац) — прямокутна в плані забудова, розділена всередині рядами колон чи стовпів на продольні частини (нефи). У давньоримських базиліках розміщу­вались органи державного управління; пізніше — один із головних типів християнського храму.

Барельєф (франц. — низький рельєф) — скульптурне зображен­ня, виконане у вигляді низького рельєфу на будь-якій площині, яка служить тлом. Барельєф виготовляють із гіпсу, фарфору, фаянсу, майоліки, пластичних мас, пап'є-маше, чавуну, бронзи, мармуру тощо.

Бароко (від італ. — вигадливий, дивний) — художній стиль кінця 16 — середини 18 ст., якому притаманні декоративність, ди­намічно складні форми та живописність. Для архітектури бароко характерна велика кількість криволінійних форм, ліпних прикрас та декоративних скульптур. Живопис бароко відрізняється пишніс­тю, грандіозністю розмірів, ілюзорністю просторових композицій, патетикою та пристрастю до міфологічних, алегорічних та історич­них сюжетів. У скульптурі бароко велике значення має гра світла на поверхні.

Батальний (від італ. — битва) жанр — жанр образотворчого мистецтва, присвячений темам війни, а також різновид історич­ного жанру. Формування батального жанру починається в добу Відродження, його розквіт припадає на 17—18 ст. Великий вклад у розвиток батального жанру зробили А. Гро, Ф. Гойя, в російському мистецтві — В. В. Верещагін, М. Б. Греков.

Батик (малайс.) — техніка ручного розпису тканини. Полягає у нанесенні на тканину малюнка непроникливою для фарби суміш­шю — резервом (при «гарячому» батику — розігрітим воском, при «холодному» — сумішшю з клеєм на гумовій основі) з наступним пофарбуванням тканини.

Боді-арт (від англ. — тіло і мистецтво) — напрям усередині концептуального мистецтва, яке виникло в Західній Європі та США на межі 1960—1970-х рр. В боді-арт розмальовується жива модель. Проводиться це для одноразового показу. Розпис може імітувати одяг, шкуру тварини, носити фантастичний або безпредметний ха­рактер. Боді-арт має відношення до давньої традиції розфарбування первісних мисливців.

Буквиця — великі літери, ініціали, перша буква, з якої почи­нається новий розділ чи нова частина тексту. Раніше буквиця щедро прикрашалася живописом, орнаментом, сюжетними сценами.

Бюст (франц.) — скульптурне зображення голови і верхньої частини тіла людини. З'явився в архітектурі Стародавніх Єгипту і Греції. Остаточно сформувався в архітектурі Стародавнього Риму, був широко розповсюджений у мистецтві Відродження, бароко та класицизму.

Вазопис — орнаментальний або зображальний декоративний розпис посудин, виконаний спеціальними фарбами з подальшим випалюванням. Багаточисленні зразки вазопису залишили дав­ньогрецьке, китайське, західноєвропейське 16—18 ст., російське 18—19 ст. мистецтво.

Види образотворчого мистецтва — архітектура, скуль­птура, живопис, графіка та декоративно-прикладне мистецтво. Кожний вид має свої специфічні образні й пластичні засоби, пов'язані з його художнім завданням і матеріалами, що викорис­товуються.

Витинанка — паперові ажурні прикраси, якими із середини 19 ст. оздоблювали хати в українських селах. Термін «витинанка» з'явився в літературі в 1913 р. Однак відсутність його не може запе­речувати існування давніх витинанок. Кожний різновид ажурних паперових прикрас у різних регіонах України називали по-своєму: стриганці, зірочки, квіти, хрестики, козаки тощо.

Вівтар (латин., букв. — підвищення) — східна підвищена частина внутрішнього приміщення церкви (у православній церкві відокремлена іконостасом).

Відродження — доба розвитку ідеології й культури в Італії у 14—16 ст., в країнах Західної Європи — 15—16 ст.; а також архітек­турний стиль цієї доби. Усі політичні й культурні процеси періоду Відродження навернені до ідеалів античного світу (звідси й назва). Джерелами образотворчого мистецтва Відродження є твори архітек­тора Філіппо Брунелескі (1377—1445), який став засновником науки про перспективу (найвідомішим його твором є капела Пацци); ху­дожник Мазаччо (1401—1428), який вперше використав наукові за­кони перспективи у розписі капели Бранкаччі в церкві Санта-Марія дель Карміне (Флоренція), і скульптор Донателло (1386—1466), який відродив об'ємну (тривимірну) статую (найвідомішим його твором є кінна статуя кондотьєра Гаттамелати).

Вітраж (від франц. — вставляння шибок) — твір декоративного мистецтва, виконаний із різнокольорового скла, призначений для заповнення віконного прорізу в архітектурній забудові та розрахо­ваний на наскрізне освітлення. Вітражі були широко розповсюджені в готичних соборах 13—15 ст.

Волюта (від латин. — сувій, спіраль) — скульптурна оздоба у вигляді спірально скрученого завитка.

Восьмерик — частина забудови, яка має в плані восьмигранну форму, в російській та українській дерев'яній архітектурі. Вось­мерик ставився на чотирикутню основу — четверик. Прикладом восьмерика на четверику є церква Покрова у Філях у Москві (1690—1693).

Гама кольорова — в образотворчому мистецтві визначення взаємозв'язку послідовного ряду кольорів та їх відтінків. Може поєднувати всі кольори спектра або частину їх.

Гармонія (від грец. — система, устрій, розмірність) — в образо­творчому мистецтві пропорційність, взаємозв'язок частин зоб­раження, а також відповідність художніх засобів змісту твору. В архітектурі — відношення масштабу забудови до навколишнього краєвиду та розмірність його з людиною, частин забудови між собою.

Герб (від нім. — спадщина) — емблема, характерний успадкова­ний знак, якому надається символічне значення. Герб мають держа­ви, землі, міста, дворянські родини. Його зображають на монетах, прапорах, печатках, документах.

Горельєф (від франц. — високий рельєф) — різновид випуклого рельєфу; скульптурний твір, у якому зображення виступає над пло­щиною фону більш ніж на половину свого об'єму.

Готика (від італ. — готський) — напрям західноєвропейського мистецтва другої половини 12—15 ст. Розвивався в типово феодаль­них державах, таких як Франція та Германія.

Гравюра (від франц. — висікати, вирізати) — вид графіки, в якому зображення є друкованим відбитком з малюнка, виконаного гравіюванням на дошці (друкарській формі). Друкований відбиток на папері з пластини, на якій вирізьблено малюнок. Види: випукла, заглиблена, плоска.

Графіка (від грец. — пишу, малюю) — один із видів образотвор­чого мистецтва, основним зображальним засобом якого є малюнок, виконаний переважно на папері олівцем, пером, пензлем, вуглем. Друковані художні зображення, відтиснуті на папері формою. За­лежно від призначення розрізняють: станкову, книжкову, журналь­но-газетну, прикладну, плакатну.

Графіті (італ., букв. — віддряпані) — стародавні написи й ма­люнки різного змісту, зроблені гострими предметами на посудинах, стінах споруд тощо.

Гризайль (від франц. — сірий) — декоративий живопис, ви­конаний відтінками одного кольору, звичайно сірого; іноді імітує скульптурний рельєф.

Дадаїзм (від франц. — дитячий коник, переносно — дитячий ле­пет) — модерністський напрям у західноєвропейському (переважно французькому та німецькому) мистецтві початку 20 ст. Характерні риси — нігілізм, нарочитий примітивізм. Попередник сюрреалізму та експресіонізму.

Декоративно-прикладне мистецтво — вид мистецтва, суть якого полягає у виготовленні предметів, що мають художні якості й призначені для задоволення практичних потреб (посуд, тканини, меблі), а також для прикрашення житла, парків, архі­тектурних споруд.

Дизайн (від англ. — проектувати, конструювати; проект, план, рисунок) — художнє конструювання зручних і красивих предметів на основі наукових і естетичних даних.

Екслібрис (латин., букв. — із книг) — у художньому оформленні книжки графічна композиція невеликих розмірів із позначенням імені власника книжки, віддрукована у вигляді ярлика та призна­чена для наклеювання на зворотний бік обкладинки.

Експресіонізм (від франц. — вираження, виразність) — напрям у мистецтві Західної Європи та Америки 20 ст. Зародився в Ні­меччині близько 1906 р. Особливого розвитку набув після Першої світової війни у період кризи. Характерні риси — підвищена емо­ційність, підкреслено нервова виразність, інтенсивна деформація художнього образу. Найяскравіші представники — Е. Мунк, М. Бе-кман, М. Шагал.

Еклектика (від грец. — той, що вибирає) — умовна назва сти­лю, в якому відбувається змішування, з'єднання в рамках одного проекту елементів, узятих із різних стилів.

Жанр — в образотворчому мистецтві стійкий різновид худож­нього твору, що склався історично: портрет, пейзаж, натюрморт, історичний, батальний, анімалістичний та ін.

Живопис — один із видів образотворчого мистецтва, твори якого виконуються за допомогою фарб на пласкій поверхні (папір, картон, тканина, метал, дерево, штукатурка тощо). За практичним призначенням поділяється на станковий, монументальний та деко­ративний.

Ікона — живописне, мозаїчне або рельєфне зображення Бога або святих (святого), що є предметом релігійного поклоніння.

Іконостас — архітектурно-художня перегородка в православ­ній церкві, що відділяє вівтар від решти приміщення й оформлена декількома рядами ікон.

Ілюстрація (від латин. — освітлюю, пояснюю) — різновид мистецтва, в основному художньої графіки, призначення яко­го — образне пояснення або доповнення будь-якого друкованого тексту.

Інтер'єр (від франц. — внутрішній) — відносно замкнений, організований у функціонально-естетичному відношенні простір усередині будівлі. Інтер'єр є синтезом різних видів мистецтва, під­порядкований архітектурній будівлі. Нерідко відіграє велику роль у картинах на побутові та історичні теми.

Історичний жанр — галузь мистецтва, присвячена зображенню конкретних історичних подій суспільного життя минулого та сучас­ного, а також діяльності історичних осіб.

Капітель (від латин. — головка) — в архітектурі верхня частина колони, пілястри або стовпа, що розміщена між стовбуром опори та антаблементом.

Карикатура (від італ. — перевантажувати, перебільшувати) — навмисно спотворене, пародійне, підкреслено смішне зображення особи чи події, як правило графічне.

Кераміка (від грец. — гончарство) — у декоративно-приклад­ному мистецтві всі різновиди художніх виробів із випаленої глини спеціального складу та готування, в першу чергу фарфор, фаянс, майоліка, теракота, гончарні вироби. Її основний матеріал (глина) має всі скульптурно-пластичні властивості, а техніка розпису та спеціальні глазурі й емалі дають величезні можливості для збага­чення кольорами.

Кітч або кіч (нім. — халтура, поганий смак) — псевдохудожні вироби, виконані із дешевих, доступних матеріалів, що насліду­ють справжні зразки. Кітч можливий у всіх видах образотворчого мистецтва, його характеризує низький художній смак, сентимен­тальність, надмірність декору, крикливість барв.

Класицизм (від латин. — взірцевий) — художній стиль і напрям у європейському мистецтві 17 — початку 19 ст., що характеризував­ся наслідуванням форм класичного (давньогрецького і давньорим­ського) мистецтва.

Кліше (франц., букв. — відбиток) — друкарська форма, ви­готовлена з цинку, міді, латуні, дерева, пластмас або лінолеуму, з рельєфним малюнком, призначена для поліграфічного відтворення ілюстрацій.

Колаж (франц., букв. — наклеювання) — техніка створення художніх та графічних робіт, яка полягає у наклеюванні на певну основу фрагментів різних матеріалів (плоских та об'ємних), що різняться кольором і фактурою. Колаж був винайдений                      П. Пікассо та Ж. Браком у 10-х рр. 20 ст. Використовувався художниками російського авангарду А. Лентуловим, П. Кончаловським, О. Розановою.

Колорит (італ., від латин. — колір) — у живопису характер гармонійної взаємодії всіх кольорових елементів різнобарвного ху­дожнього твору, його кольоровий настрій.

Композиція (від латин. — складання, створення) — будова ху­дожнього твору, зумовлена його змістом, характером і призначен­ням, яка визначає його цілісне сприйняття; а також назва окремо взятого художнього твору.

Комп'ютерна графіка — сучасний вид графіки, коли зображен­ня виконується з різноманітних елементів на екрані дисплея.

Контраст (від франц. — протилежність) — різко окреслена протилежність у чомусь. Кольоровий контраст, тоновий контраст.

Контур (нім., від франц. — обрис) — в образотворчому мистец­тві графічне окреслення зображення (постаті, предмета, орнаменту та ін.).

Ксилографія (від грец. — зрубане дерево і пишу, малюю) — гра­вюра на дереві, основний технічний різновид випуклої стародавньої гравюри.

Кубізм (від франц. — куб) — авангардистський напрям у за­хідноєвропейському образотворчому мистецтві початку 20 ст. Ви­ник і склався у Франції. Кубісти зображували предмети у вигляді геометричних форм — куба, кулі, конуса, циліндра тощо. Кубізм є попередником абстракціонізму.

Левкас — суміш алебастру або крейди з клеєм, що використо­вується для ґрунтування дерева; а також зроблений із цієї суміші ґрунт.

Лінія горизонту — у перспективі умовна пряма, яка ділить простір на об'єкти, що розташовані вище й нижче від неї. Усі об'єкти, що розташовані вище від неї, ми бачимо знизу, усі об'єкти, що розта­шовані нижче,— зверху. Рівень лінії горизонту на картинній площі визначається висотою точки зору.

Ліногравюра (від латин. — полотно і франц. — вирізати) — гра­вюра на лінолеумі, різновид випуклої гравюри. За технікою та ху­дожніми засобами ліногравюра схожа з ксилографією і відрізняється від неї лише відсутністю тонких ліній.

Літографія (від грец. — камінь і пишу, малюю) — різновид плаского друку, за яким друкування здійснюється з літографського каменю.

Локальний колір — колір, характерний для забарвлення самого предмета.

Лубок — картинки, що виконувались безіменними художника-ми-самоуками і друкувались на окремих аркушах паперу в багатьох примірниках в супроводі різних пояснювальних підписів.

Марина (італ., від латин. — морський) — твір пейзажного жи­вопису, присвячений зображенню моря. Художник, для творчості якого характерне зображення морських краєвидів, називається ма­риністом. Знаменитими мариністами були, наприклад,                      К.-Ж. Верне, Д.-В. Тьорнер, в російському живопису — І. К. Айвазовський.

Мініатюра (від латин. — сурик) — малярські твори, що при­крашали й ілюстрували середньовічні рукописи у вигляді заставок або на всю сторінку.

Модель (від латин. — міра, зразок) — натурщик (натурщиця), якийсь предмет, що служать для художнього відображення; а також зразок чого-небудь.

Модерн (від франц. — сучасний) — напрям у європейському та американському мистецтві кінця 19 — початку 20 ст. Теоретики мо­дерну — Хенрі Ван ден Велде і англійський архітектор та декоратор Уїльям Морріс висунули ідею перетворити світ навколо нас засобами краси, тобто засобами синтезу мистецтв.

Мозаїка (від грец. — святилище муз) — особливий технічний різновид монументального живопису, при якому зображення ство­рюється зі шматочків смальти, природного кольорового каміння, керамічних плиток, які щільно припасовані один до одного і закріп­лені цементом або спеціальною мастикою безпосередньо на стіні чи площині, яку декорують.

Монотипія (від грец. — один, єдиний і слід, відбиток) — різно­вид естампної графічної техніки. Фарби одного чи кількох кольорів накладають на рівну поверхню металевої дошки, на друкарському верстаті отримують один відбиток. Застосовують також у поєднанні з офортом, виконують акварельними чи олійними фарбами.

Набивка — вид художнього розпису по тканині (малюнок дру­кують або вибивають на тканині дерев'яними дошками з різним орнаментом).

Напівтінь — один із головних елементів світлотіні, який позначає якості переходів від освітлених ділянок предмета до ті­ньових.

Натура (від латин. — природа) — реальні явища, істоти і пред­мети, які митець зображує, спостерігаючи як модель.

Натюрморт (франц., букв. — мертва природа) — жанр обра­зотворчого мистецтва, який присвячений зображенню неживих предметів — предметів із домашнього побуту.

Начерк — малюнок, живопис або скульптура невеликих роз­мірів, виконані нашвидкуруч. Головне завдання начерку — корот­ка фіксація окремих спостережень, пропорцій, руху, характерних кольорових співвідношень.

Неокласицизм (від грец. — молодий, новий і класицизм) — на­прям у мистецтві другої половини 19 — початку 20 ст., мета яко­го — відродження «чистого стилю» та дотримання класичних тра­дицій. Для неокласицизму характерна стилізація форм античного мистецтва, італійського Відродження та класицизму.

Нюанс (франц., букв. — відтінок) — ледь помітна відмінність у формі, розмірі, тоні, кольорі, фактурі.

Образ — 1) художній — наочне вираження ідеї за допомогою засобів мистецтва. Для створення художнього образу художник виявляє і відбирає найбільш значимі сторони зображеної натури. Процес створення образу носить об'єктивний або суб'єктивний характер — залежно від індивідуальності художника; 2) в христи­янському православному мистецтві — назва ікони.

Ордер (від латин. — ряд, порядок) — певний порядок розташу­вання архітектурних елементів споруди. Сам термін «ордер» вперше вживається в означенні грецької архітектури. Відомі грецькі орде­ри — доричний, іонічний, коринфський. Доричний ордер — стро­гий за формою, масивний; уособлювався з чоловічою силою (храм Парфенон в Афінах). Іонічний — відрізняється витонченістю форм, пропорцій; колони мають капітелі у вигляді волют; порівнювався з жіночою красою (храм Нікки Аптерос). Коринфський — відріз­няється особливою пишністю, багатим декором; капітелі колон — у вигляді казкових букетів; порівнювався з дівочою вродою (храм Пантеон у Римі).

Орнамент (від латин. — оздоба, прикраса) — візерунок, по­будований на ритмічному чергуванні й поєднанні геометричних елементів або стилізованих тваринних чи рослинних мотивів. Види: геометричний, тваринний, рослинний, орнаментальні композиції з фігурою людини.

Офорт (від франц. — азотна кислота) — вид гравіювання, при якому лінії малюнка роблять різцем або голкою на смоляному по­критті металевої гравюрної дошки і протравляють кислотою.

Панно (франц., від латин. — шматок тканини) — декоративний живописний або скульптурний твір, призначений для оздоблення стіни або стелі. Панно може являти собою мережання на тканині, зображення на металі, склі. Підпорядковується архітектурному ансамблю.

Пап'є-маше (франц., букв. — жований папір) — паперова маса з клеючими речовинами й наповнювачами, із якої роблять іграшки, театральну бутафорію; а також вироби з цієї маси.

Пастель (франц.) — м'який кольоровий олівець (без оправи), виготовлений із спресованих, стертих у порошок фарб з домішка­ми скріплювальних розбілювальних речовин (клею, крейди та ін.); фарби наносяться на папір і картон.

Пейзаж, краєвид (від франц. — країна, місцевість) — жанр об­разотворчого мистецтва, присвячений зображенню природи, міст, архітектурних комплексів тощо.

Пейзажний етюд — стисла форма малювання безпосереднього враження від природи з вираженням власних почуттів.

Передвижники — учасники «Товариства пересувних художніх виставок», об'єднання художників-реалістів, що виникло в 1870 р. Проіснувало понад 50 років. Головною та прогресивною його метою було сприяння широкому розповсюдженню реалістичних творів, активізація художнього життя російської провінції.

Перспектива (від латин. — бачу наскрізь, уважно розгля­даю) — спосіб зображення об'ємних фігур на площині залежно від їх розміщення у просторі відповідно до зорового сприйняття людиною. Види: лінійна, повітряна, ілюзорна, прямокутна.

Пілястра (франц.) — плоский виступ на поверхні стіни чи стовпа.

Писанки — один із видів українського народного мистецтва; орнаментовані пташині яйця. Писанки — своєрідна мініатюра, по­ходження якої сягає глибокої давнини. Культ яйця як уособлення таємниці зародження і продовження життя виник ще на ранніх стадіях цивілізації. Мотиви розпису писанок завжди мали сим­волічний зміст.

Пігмент — кольорова основа будь-якого барвникового матеріа­лу, порошкоподібні сухі фарби.

Плакат (нім. — об'ява, афіша) — різновид художньої графіки; малюнок з коротким текстом, який вивішують на вулиці чи в гро­мадських закладах з агітаційною, інформаційною чи рекламною метою. Основні риси — чіткість і лаконізм форми й змісту, інтенсив­ність кольору, органічна єдність тексту із зображенням.

Пленер (франц., букв. — вільне повітря) — живопис під відкри­тим небом, що відображає різнобарвне багатство натури, сонячне освітлення й повітряне середовище.

Портрет (франц.) — один із жанрів живопису, скульптури й графіки, присвячений зображенню певної конкретної людини чи групи людей. Особливість портрета — передача зовнішнього вигляду й внутрішнього світу людини.

Пропорція (від латин. — співвідношення) — термін художньої практики, яким визначається взаємовідношення форм (частин) предмета з їх величиною, відповідною цілісному образу; а також розмірність тіла людини.

Профіль (франц., від італ. — обрис) — вид, обрис предмета чи обличчя збоку.

Ракурс (франц., букв. — вкорочений) — вигляд різних пред­метів, фігур, архітектурних форм у перспективі, що спричинює зміну їхніх звичайних обрисів.

Рельєф (франц., від латин. — піднімаю) — один із основних видів скульптури; випукле скульптурне зображення на площині. Розрізняють два головних типи рельєфу: відносно низький — ба­рельєф і високий — горельєф. Існують також заглиблений у площину та поверхневий, який ледь виступає над поверхнею предмета.

Рефлекс (від латин. — згин, вигин, звертання назад) — один із головних елементів світлотіні; відтінок кольору якого-небудь предмета, що з'являється в тих випадках, коли на цей предмет падає світло, відбите від іншого, сусіднього з ним освітленого предмета; а також світло, відбите від інших предметів.

Розпис — сюжетні або орнаментовані зображення на предметах, що наносяться пензлем або іншими інструментами.

Сангіна (франц., від латин. — кров) — м'який червоно-брунат­ний олівець без оправи, який використовують у живопису.

Світлотінь — чітко розмежована градація світлих і темних штрихів, плям як засіб передачі в живопису об'ємності зображува­ного; градація відповідає освітленню предметів та їх формі. Світлоті­ньовий лад утворюється із світла, тіні, напівтіні, рефлексу.

Силует (франц.) — особливий вид графічної техніки, що дає контурне зображення фігур і предметів без деталей у середині, пе­реважно у вигляді плям.

Симетрія (грец.) — гармонія, розмірність; розміщення точок або частин предмета в просторі, коли одна половина є ніби дзеркальним відображенням іншої.

Скульптура (латин.) — вид образотворчого мистецтва, який надає об'ємно-просторового зображення матеріальним предметам. За призначенням поділяється на станкову, монументальну і деко­ративну.

Соус — сухий матеріал (у вигляді товстих циліндричних па­личок) для створення малюнка. Виготовляють із пресованої сажі з додаванням клею; використовують як фарбу (мокрий соус).

Стилізація — свідоме підкреслюване наслідування зовнішніх форм, рис, особливостей певного стилю. Підпорядкування худож­нього зображення умовним, орнаментальним формам, переважання таких форм над реалістичною передачею дійсності. Властива деко­ративно-прикладному мистецтву.

Сюрреалізм (франц. — надреалізм) — авангардистський напрям у мистецтві, що виник у Франції на початку 20 ст. Го­ловна риса — передача суб'єктивних асоціацій. Найяскравіший представник — С. Далі, який показував викривлений, страшний реалізм. До сюрреалізму в різні роки приєднувалися і М. Шагал, і П. Пікассо.

Сюжет (франц., від латин. — підкладене) — образне відтворен­ня задуму митця через події, відображені в картині, скульптурі, гравюрі тощо; а також тема, предмет зображення.

Тінь — один із головних елементів світлотіні, який позначає якості найменш освітлених частин предмета.

Тон (від грец. — натяг, напруження) — колір, забарвлення, а також відтінок, нюанс якого-небудь кольору, що характеризуєть­ся певним ступенем яскравості, насиченості (світлий тон, теплий, холодний, золотистий).

Точка зору — умовне розташування погляду художника щодо зображуваного об'єкта.

Точка сходження — місце перетину паралельних горизонталь­них ліній, які віддаляються від спостерігача до горизонту.

Туш (нім.) — рідка чорна фарба (хімічного походження) для малювання пером або пензлем. Китайська туш виготовляється у плитках. Японські художники виготовляють туш змішуванням сажі з клеєм, водою та духмяними речовинами, формують невеликі плитки. Перед початком роботи плитку розтирають на вологому склі або тарілочці й одержують фарбу.

Фасад (від франц. — обличчя, лице) — в архітектурі вид зов­нішніх стін будівлі: спереду (передній або головний фасад), збоку (бічний фасад), ззаду (задній фасад).

Фовізм — авангардистський напрям у західноєвропейському мистецтві початку 20 ст. Митці цього напряму прагнули заспокоїти людину, відобразивши в картинах свої враження, настрої. Головні засоби виразності — барвисте декорування і колір. (Наприклад, життєрадісну декоративність затверджують роботи А. Матісса «Червоні риби», «Танець».)

Фон (франц., від латин. — дно) — будь-яка частина картини чи орнаментальної композиції щодо «виступаючої» в неї (першопланової) деталі. Фон, на якому відсутні зображення (в портреті), нази­вається нейтральним.

Фреска (італ., букв. — свіжий) — у вузькому значенні живопис, що базується на використанні водяних фарб, які наносять на свіжу вапняну штукатурку технікою альфреско. У поширеному значенні до фрески належать також розписи технікою асекко.

Фронтон (франц., від латин. — передня сторона) — в архітек­турі верхня частина фасаду будинку у вигляді трикутної площини, обмеженої по боках схилами даху, а знизу — карнизом.

Футуризм (італ., від латин. — майбутнє) — один із формаліс­тичних напрямів 20 ст. в Італії, Франції, Англії, Росії. Характерні риси — передача абстрактного руху, повна відсутність реалістичної форми. Представники — Дж. Балла, Дж. Северині та ін.

Хроматичний (грец.) колір — інтенсивно забарвлений; усі ко­льори спектра та їх похідні.

Центральна точка сходження — точка сходження паралель­них ліній, що розміщені під прямим кутом до горизонту. Завжди розташована напроти очей художника. Це проекція точки зору.

Чеканка, карбування — спосіб художньої обробки металу, при якому на його поверхні вибивається за допомогою карбівки рельєфне

зображення.

Шарж (франц., букв. — тягар) — жартівлива чи сатирична ма­нера зображення кого-, чого-небудь, за якої зберігається зовнішня подібність, але виділено, перебільшено найхарактерніші риси зоб­ражуваного.

Шрифт (від нім. — писати) — особливий вид графічного мистецтва; набір букв та цифр єдиного композиційного малюнка. Застосовується художником в роботі над книжковою обкладинкою, плакатом.

Штрих (нім. — лінія, риска) — лінія, що виконується одним рухом руки і є складовою частиною загальної лінійно-зображуваль­ної системи малюнка. Це основний найпростіший елемент техніки малюнка.